ПОРАДИ З СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ДЦП

ПОРАДИ БАТЬКАМ З СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ДЦП

1.    Важливо зосереджувати увагу на самій дитині , а не на її хворобі. Якщо проявляти занепокоєння з кожного приводу , обмежувати самостійність дитини , то малюк неодмінно буде надмірно неспокійний і тривожний. Це правило універсально для всіх дітей – і хворих , і здорових .

2.    Втома від переживань за дитину – інваліда , часом накладає відповідний відбиток на зовнішній вигляд її батьків. Вони виглядають нещасними. Але ж будь-якому малюкові потрібні щасливі батьки , здатні віддавати любов і тепло , а не свої хворі нерви. Тільки оптимістичний погляд на життя може допомогти в боротьбі з підступною недугою .

3.    Правильне ставлення до дитини можна виразити формулою: «Якщо ти не схожий на інших , це не означає , що ти гірший ».

4.    Нерідко гонитва за новими фахівцями та методами лікування змушує нас випускати з виду особистість самого малюка. Адже спроба поглянути на хворобу «зсередини» , тобто очима хворої дитини , і є найкращою можливістю допомогти йому в подоланні душевних і фізичних страждань. Не варто випускати з уваги ставлення до хвороби самої дитини. Недавні дослідження показали , що усвідомлення дефекту у дітей з ДЦП проявляється до 7-8 років і пов’язане з їх переживаннями з приводу недоброзичливого ставлення до них з боку оточуючих і браком спілкування. У цей час особливо важливою є психологічна підтримка дитини з боку сім’ї .

5.    Необхідно якомога частіше вдаватися до допомоги фахівців. Наприклад , переживання дитини з приводу своєї зовнішності непогано коригуються в роботі з дитячим психологом.

6.    Щоб у дитини сформувалося правильне сприйняття себе та оточуючих , важливо відмовитися від зайвої опіки по відношенню до неї. Батьки повинні сприймати своє чадо не як безнадійного інваліда , а як людину , нехай в чомусь не схожого на інших , але цілком здатного подолати свою недугу і вести активний спосіб життя.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ З СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ДЦП

1.      Підготуйте інших учнів до того, що з ними разом навчатиметься учень з церебральним паралічем (його особливості, потреби, захоплення).

2.      Розкажіть учням в класі про будь-яке спеціальне обладнання, яким користуватиметься учень; переконайтеся у тому, що вони зрозуміли, що спеціальне обладнання – це не іграшка.

3.      Створіть такий дизайн кабінету, який би не перешкоджав мобільності учня в інвалідній колясці.

4.      Внесіть необхідні зміни в навчальний процес, наприклад, виділяйте більше часу для виконання певних завдань.

5.      Працюйте над розвитком навичок вербальної комунікації, використовуючи рольові ігри.

6.      Пропонуйте допомогу учню, але допомагайте, лише якщо він погодиться/попросить про допомогу.

7.      Знайдіть інші шляхи спілкування, якщо мобільність учня значно обмежена. Наприклад, подумайте чим можна замінити підіймання рук.

8.      Переконайтеся у тому, що учня залучають до соціальної діяльності, вечірок, зібрань та іншої групової діяльності.